Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в памяті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається передусім на емоційному рівні. Але в той же час голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дії конкретних осіб. Про цю трагедію спокійно неможливо говорити, адже кожне слово, пов’язане з цим жахом понівеченої держави, викликає якийсь нестерпний жаль і ненависть до катів рідної землі.

 

Як по всій Україні, так і в нашому університеті було вшановано пам’ять безневинних жертв соціалістичного експерименту, що залишив страшний слід на українській нації, яка становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. Членами Студентського історичного клубу, Студентського наукового товариства юридичного факультету, Студентського наукового товариства факультету банківського бізнесу та Університетської ради студентів було проведено захід вшанування пам’яті жертв голодомору в Україні, організатор – старший викладач кафедри українознавства, керівник Студентського історичного клубу, Сивирин Микола Анатолійович. Захід складався з двох частин: Засідання круглого столу (головуючий – президент Студентського історичного клубу – Рудан Віталій). Було підготовлено і обговорено ряд доповідей: „Голодомор 1921-1923 років в Україні” (Рудан Віталій), „Причини голодомору 1932-1933 років” (Яворський Андрій), „Голодомор 1932-1933 років в Україні: терор при вилученні хліба і натуральних штрафів” (Марта Сопель), „Застосування закону про п’ять колосків” (Секерня Сніжана), „Голодування дітей під час голодомору 1932-1933 років” (Гринчак Наталія), „Свідчення осіб, які пережили голодомор 1932-1933 років” (Сарабун Тетяна), „Голодомор 1932-1933 років. Вустами очевидців” (Олещук Галина), „Україна в 1932-1933 році” (Шимчук Анастасія), „Голодомор 1932-1933 років” (Гара Володимир), „Етно-демографічні зміни в українському селі внаслідок голодомору 1932-1933 років” (Малініна Юлія), „Голодомор в Україні як прояв етно-, лінгво- та геноциду” (Ковальчук Наталія), „Голодомор 1932-1933 років: правовий аспект” (Гринчук Богдан), „Пам’ять про голодомор – засторога для майбутніх поколінь” (Кирилюк Вадим). Також на засіданні були присутні гості: голова міської організації ВО „Свобода” Головко Михайло та викладач кафедри українознавства Штокало Василь. Друга частина – це Запалення свічок як знак вшанування пам’яті жертв голодомору. Це дійство відбулося біля 1-го корпусу ТНЕУ. Було викладено свічки у формі хреста і пом’януто хвилиною мовчання жертв голодомору.

 

Не можна не згодитися зі словами Богдана Кравченка: „Найбільшим досягненням українців було те, що вони пережили це десятиліття (30-ті роки ХХст.)”. Окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару, голод завдав невиправної шкоди українському національному життю. Він практично знищив старе українське село з його багатими українськими традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село, яке вже ніколи не повстало проти радянської влади. На декілька поколінь наперед голодомор 1932-1933 років імплантував у свідомість селянства соціальний страх, політичну апатію і пасивність. Голод перервав тяглість поколінь у розвитку української національної еліти. Голод призупинив „українізацію” міст Сходу та Півдня України: після нього поповнення міського населення відбулося в основному за рахунок міграції з Росії. Наслідки голодомору були відчутні до розвалу СРСР: втеча сільської молоді з села, зникнення з карти тисячі населених пунктів. В українського селянина з’явилася неповага до громадської власності, що призвело до низької продуктивності праці. У випадку розправи з Україною в 1932-1933 роках – по-макіавелівському був продуманий кожен крок убивства...

 

 

Тетяна Сарабун, студентка групи БС-23 ФББ ТНЕУ